Карпатська сирна традиція

Бринзу споконвіку готують виключно чоловіки, бо вівчарство — справа чоловіча. Спочатку доять овець. Одна вівця дає молока від склянки до півлітра. Молоко проціджують через читину (смерекове гілля та марлю) у великі дерев’яні чани-путери. Заквашують глягом — спеціальною сироваткою з молока, що вурдиться в шлунку молодого ягняти (на 50 літрів дають столову ложку). Путери ставлять біля вогню і помішують родину колотівкою – саморобною дерев’яною палицею із закрутками на кінці. У чанах з’являються згустки сиру, там їх і зліплюють докупи руками. Зібраний сир підвішують чи викладають на сонці. Це — будз. Його зберігають в колибах на полицях прикривши мішковиною, а шкоринка у нього як у хліба – товста і коричнева. Через тиждень вигрітий і вистояний будз перетирають із маслом та сіллю. Оце якраз і є справжня бринза.
 
Гуцули консервують бринзу — закладають її в посуд і зберігають у прохолодному місці або в холодильниках. З часом бринза набуває пікантної гірчинки.
Сам процес приготуваення бринзи є надзвичайно цікавим та навіть чимось магічним. Адже полонини та плаї, на яких розташовані вівчарські колиби – де саме народжується гуцульський сир, притягують до себе не лише гурманів, а й звичайних туристів, людей, яким карпатський колорит, звичаї та обряди горян, стануть яскравою згадкою про дивовижну подорож Українськими Карпатами.